Трохи бiльше тижня в Рiосi та цього недостатньо

По-перше, у планах був візит до села Аро, яке у XIX столітті було одним із найсучасніших європейських центрів виноторгівлі, нарівні з Лондоном та Парижем. По-друге, ми збиралися відвідати вісім виноробень, одна легендарніша за іншу. А по-третє, групу завжди дуже важко вчасно забрати із місцевих ресторанів, де у вільному продажу та за розумні гроші можна купити вина 80-х років врожаю та старіші. Наприклад, нам пощастило спробувати легендарну гран резерву Marques de Murrieta Ygay 1981 у ресторані, який працює з 1877 року.

Окрім запасів старих вінтажів, Ріоху відрізняє ще одна особливість — приголомшлива архітектура місцевих виноробень, яка сформувалася завдяки припливу європейських грошей після вступу Іспанією до ЄС. Ми знали, що на нас чекає одна з найбільш видовищних винних подорожей.

La Rioja Alta поєднують у своєму підході до виноробства традиції та інновації. Це один із найстаріших кооперативів Ріохи. Своєю фішкою вони вважають ручний збір урожаю (на 450 га – це непросто), самостійне ручне виробництво бочок для витримки вин та подвійне сортування ягід – при зборі та за допомогою оптичного сортувальника на виноробні. Ягоди, які не пройшли контроль, продаються великим виноробням для більш простих вин.

Дубова сировина закуповується в США і неквапливо обробляється на власній бондарні, включаючи «витримку» дошок на відкритому повітрі протягом двох років та самостійне випалення бочок. Після перегляду місцевої бондарні стають зрозумілими основні принципи виноробні: дуб та час. На дегустації ми змогли в цьому ще раз переконатися, спробувавши Alberdi Crianza 2014 з витримкою як у резерви, два вінтажі Ardanza Reserva, один з яких (2010) вийшов з блакитною плашкою Special Selection — всього вчетверте за 77 вінтажів, міні-вертикаль Gran Reserva 904 1997, 2004 та 2010 рр., останній з яких тільки бутилювали і пити його настільки рано, що аж шкода, а ще Gran Reserva 890 2001 та Arana Gran Reserva 1994. Ну, і як після цього було їхати кудись ще?

Як би нам не хотілося уникнути буквоїдства в наших туристичних замальовках, тут грішно не сказати, що Marques de Murrieta — перша виноробня в Ріосі, яка стала бутилювати вина та експортувати за межі Іспанії. Саме з Marques de Murrieta та Marques de Riscal розпочалася історія серйозного виноробства у регіоні. Нові власники купили старий замок Murrieta у 1853 році та провели повну реконструкцію до 2014 року.

У дворі при вході до туристичного центру виноробні прямо у винній бочці росте лоза рідкісного сорту Грасіано. Сорт вважається північноіспанським автохтоном, він зрідка зустрічається в купажах вин Ріохі та Наварри і дуже рідко у сепажних винах. Місцеві кажуть, що він настільки нестійкий до хвороб та низьковрожайний, що його назвали на честь фрази “No, gracias”.

День другий. RODA и Cvne.

Бодега RODA – чужий серед своїх. Виноградники знаходяться за два кроки від знаменитих «традиціоналістів» La Rioja Alta, Lopez de Heredia, але стиль відрізняється від них кардинально. У двох словах його можна описати як стиглість та фруктовість. Проте вина не звалюються в розхожу блокбастерну джемовість. Виноробня працює з 1992 року. Вони першими в Ріосі завели сортувальний стіл, практикують холодну мацерацію для отримання кольору, але віддають перевагу відносно короткій основній ферментації — по суті, роблять все можливе для збереження фруктовості.

Особливо нас вразило приміщення, в якому вина проходять малолактику - його підігрівають за допомогою системи теплої підлоги, тобто гріють не самі бочки, а цілу велику кімнату. Ще одна особливість RODA – вони використовують французький дуб замість американського. Всі вина на дегустації були останніх років, проте всім дуже сподобалася Roda I і ми одразу на місці купили пару ящиків.

Ще одна, м'яко кажучи, іменита виноробня у нашому списку – Cvne. Окрім півторастолітньої історії Cvne відома серед туристів ще й будівлею виноробні, яку спроектував та побудував той самий Ейфель. У 2013 році Imperial Gran Reserva Cvne стала найкращим вином світу за версією Wine Spectator. На виноробні нас чекала одна з найбільш запам'ятовуваних дегустацій цієї подорожі: Cvne 2008, вертикаль Imperial Gran Reserva 1976, 1988, 1995, включаючи монументальну Real de Asúa, про смак якої ми помовчимо, тому що це як посмішка Мона Лізи - не піддається опису :)

День четвертий. Remirez De Ganuza и Urbina.

Другий «модерніст» у нашому списку відвідувань виявився цілком особливим. Виноробня, зовні дуже традиційна, виявилася всередині буквально напічканою сучасним блискучим обладнанням, серед якого найбільше запам'ятався ні на що не схожий вертикальний пневматичний прес. Ще більше нас вразив опис виноробного процесу, починаючи з того, що різні вина виробляють із різних частин грона і закінчуючи промиванням ягід власним соком та заміною бочок кожні два роки. Половина всього обсягу вин - резерва, більша частина якої йде на експорт, що залишилося поставляють тільки в fine dining ресторани, у вільному продажу їх немає. На окреме посилання заслуговує і вертикальна дегустація «гран резерв» господарства з 2011 по 2006 рік, від якої залишилося враження бадьорої, але важкої вантажівки з шоколадом, джемами і східними спеціями на борту, що проїхала по наших рецепторах.

Urbina - у хорошому сенсі олдскульна виноробня, яка працює як у старі добрі часи. Для виробництва використовується лише власний урожай, а будівля виноробні розташована посеред виноградників. Збирають ягоди здебільшого вручну і зброджують сусло на диких дріжджах. До якості сировини ставляться дуже всерйоз і якщо виноград недостатньо хороший — продають його іншим виробникам. Наприклад, 2003 року довелося продати майже все, крім невеликої ділянки з ягодами, на яких у тому році з'явився ботритіс — з нього зробили рідкісний резерв raisins. На дегустації спробували кріанзу та вертикаль резерв аж до 90-х років, найкраще враження залишилося від 1991, 1994 та 2001 вінтажів.

День п'ятий. Muga и Lopez de Heredia.

З екстравагантного модернізму Remirez De Ganuza на Muga ми знову потрапили до обіймів респектабельного консерватизму. І лишилися раді: вивірені пропорції вин, власна бондарня з постійним штатом, найвисотніший виноградник Ріохи — знайомі аргументи заспокоювали і переконували нас, що ми знову в Ріосі і на нас знову чекає стильна класика. На виноробні найсильніше враження на нас справив процес обклеювання вин, який тут по-старому роблять за допомогою яєчних білків. На очищення річної партії вина йде 60 тисяч яєць, які розбивають вручну. Ще з вражаючого – кількість дуба, що використовується на виноробні. Дерев'яні ємності використовуються не тільки для витримки, але і для бродіння всіх вин, включаючи білі. Єдиний виняток — експеримент із ферментацією частини розового вина у бетонних чанах.

Відвідування виноробні Tondonia Lopez de Heredia ми свідомо планували на останній день подорожі. Ну, тому що фінальний акорд повинен бути найдраматичнішим. Особливість цієї виноробні в тому, що вони, здається, зневажають час. Судіть самі, наприклад, вино категорії «Кріанза» в Ріосі дозволено випускати через два роки після врожаю, а Lopez de Heredia витримують свої по 8-9 років, щоб у продаж воно потрапило повністю дозрілим. Зараз на витримці у погребі лежать 8 млн (!) літрів вина. Ще одна особливість виноробні — її білі вина, стиль яких без перебільшення унікальний. Це забутий зараз оксидативний стиль білих вин з дуже довгою витримкою в дубі, який можна порівняти швидше з хересами чи французькими vin jaune. Ще у Lopez de Heredia найдовший у Ріосі погреб для зберігання вин, яким можна вийти з будівлі виноробні до берега річки, де ми вже вирішили провести дегустацію у свій наступний візит. У сусідньому магазині нам пощастило знайти рідкісну рожеву Tondonia, яку продають за такими жорсткими аллокейшенами, які не снилися багатьом бургундським виробникам. Скупили все)

А далі... далі нас чекали мальовничі дороги до Сан-Себастьяну з його мішленівськими ресторанами, скелі над Біскайською затокою, риба свіжого вилову та прогулянки вечірніми вуличками невеликих містечок... Ріоха, вісім днів — цього мало!